Зоя Звиняцківська про Pop-up Store

В рамках 16-го LvFW до Львова приїхала Зоя Звиняцківська аби прочитати лекцію про Pop-up Store: Колаборації в креативному просторі. Fashion та предметний дизайн”

Для початку була потреба пояснити ряд особливих явищ, характерних для сучасного суспільства. Нижче я викладаю свій конспект лекції і курсивом виділяю свої коментарі та точку зору на лекцію.

Ми живемо у інформаційно-цифровій епосі, де інформація стала основною цінністю.

Щоб пояснити, як це проявляється, хочеться навести цитату Бориса Гройса: “За останні 20 років змінилися не лише самі студенти, а і те, що вони кажуть. Раніше хотіли залишити якийсь слід в історії. Тепер це не найголовніше. Цьогоріч у Пекіні одна студентка поділилась зі мною своїм враженням: вона не пам'ятала імені німецького художника, але вважала його своїм улюбленим митцем лише за те, що він створив арт-проект, в рамках якого вулицю засадили деревами.” Тобто найбільшої популярності набуває тема створення чогось корисного, доцільного, функціонального.

(Тут би зауважити на сучасній популярності ресайклінгу, а також на противагу згадалась мистецька течія “Мистецтво заради мистецтва”: ті, хто підтримував принцип “мистецтво заради мистецтва” вважали, що художні якості витвору мистецтва полягають у його формальній організації, а не у сюжеті)

Раніше, в індустріальному суспільстві, обов'язковим вважалося володіння матеріальними ресурсами: світом володіли власники "заводів-пароходів" зі своїми величезними будинками та дорожезними авто. Також надзвичай цінною характеристокою була максимальна ціна при мінімумі об'єму — як з діамантами (прикраси та інші статусні речі, котрі не мають прямого функціоналу окрім демонстрації статків свого власника)

Натомість у постіндустріальну добу все це поступово стає зайвим. Найбільшою цінністю нашого часу є ідея. Ідею можна записати, поширити, продати, експлуатувати. Ідеї просувають людей. І при цьому ідеї нематеріальні.

(Якщо далі вам цікаво сприйняти текст лекції так, як сприйняла його я, наполегливо рекомендую прочитати ось цю статтю (про те, чим відрізняється наше соц-мережеве покоління) і якщо раптом ця тема зацікавить вас глибше, рекомендую прочитати книгу Кела Ньюпорта «Досить мріяти, займися ділом!» та переглянути ось це чудове відео (про те як пов'язані щастя, гроші, соціальність та доброчинність)

Зараз, якщо хтось скликає людей посадити на якійсь закинутій території 5 квіточок (умовний приклад), то такий захід збирає 1000 людей. А дискотека — збирає лише 100.

(Думаю, я знаю чому так відбувається. По-перше, садити квіточки — це “проект”, дискотека — ні. А проекти як явище, як спосіб, форма і сенс, надзвичайно популярні в усьому світі. Найкумедніше (чи сумніше) те, що проектом тепер можна назвати будь-що. Так само як менеджером і перфомансом http://politiko.ua/blogpost10462 :))) І з відсилкою на вищезгадану статтю про Люсі, хочеться зауважити наступне — участь в “садити квіточки” дозволяє представнику нашого покоління відчути емоцію долученості до якогось покращення і додатково соціально самоствердитись. Ще згадолося, як мій добрий колєга прокоментував нерадиві спроби профанів у Львові побавитися у ресторанних критиків (стежать за скільки часу принесли меню, як подали, як подивилися...): “ - Та ти, ****ь, пожерти прийшов, чи що?!!” Чесно, я знаю, у мене видно якийсь індустріальний тип мислення: якщо я хочу посадити квіти чи привести до ладу якусь територію (чи зайнятися будь-якою іншою корисною (навіть умовно) діяльністю, то я просто беру і роблю це! А не розподіляючи відповідно відсотки докладених ресурсів 80/20 на балачки про справу і саму справу. Але мій підхід і справді зараз неактуальний, соціально неефективний. Тепер навіть якщо ти дуже щиро і серйозно хочеш зробити якусь добру справу чи направду вартісний проект, ти мусиш говорити про це! усім довкола — кому треба і не треба...)

Зараз найкраще продаються не речі (їх і так нескінченна кількість) — продаються емоції. І їх хочуть купувати: люди готові заплатити за те, аби виштовхнутись із повсякденності.

При цьому паралельно існує інша реальність — на будь-якій вулиці є десяток магазинів, котрі просто продають товар і все, жодних ідей.

Відбувається віртуалізація життя, “знематеріальнення“.

Мода, дизайн одягу, є лише складовою частиною такої великої штуки, як креативна індустрія. Креативна індустрія вкючає також і дизайн інтер'єру. В Британії частка цієї індустрії за останній рік зросла на 10 %. Усе це важливо тому, що Україна досі вважається в першу чергу аграрною країною. Але навіть в аграрній промисловості техніка та поступова роботизація виробництва залишає без роботи величезну кількість людей. І проблема з працевлаштуванням буде збільшуватись. Натомість, в секторі креативної економіки кожна людина практично сама створює собі професію і місце роботи — ти або вигадуєш щось абсолютно нове, або складаєш старі елементи кардинально новим чином.

(Одним із найбільших каменів, над яким б'ються розробники штучного інтелекту для роботів, є така річ, як самосвідомість. А креативність — це якраз характеристика самосвідомості)

Перші Pop-up Store виникли у 80-х роках і хочеться думати, що творцем найперших був дизайнер Martin Margiela. Він проводив свої елітні покази для вишуканої публіки у найнезвичніших для цього місцях — то в притулку для бомжів, то у магазині армії спасіння... Він міг створити магазин зі своїм одягом, що відкривався лише на 1 місяць у якомусь похмурому складі далеко від центральної частини міста і розповісти про це тільки 10-м особам. І ці 10 осіб поширювали цю інформацію тим, кому треба - достойним такого знання. Людина їхала бозна-куди, стукала секретним знаком у зачинені двері і поверталася додому з пакунком, відчуваючи, що придбала щось неймовірно особливе. Такий втаємничений захід давав людині емоцію виключної обраності. Зараз такі заходи вже неактуальні, оскільки все що відбувається — відбувається заради максимального розголосу.

В 90-му році Франка Соццані створила Pop-up Store, відомий на весь світ — 10 Corso Como. Цей заклад поєднує магазин одягу, кафе, дизайнерські кімнати, продаж дизайнерських меблів, парфумів, книг по мистецтву, маленьких модних подарунків, музичних платівок і навіть невеличкий готель на 3 номери! На момент створення революційною була ідея поєднати різні види дозвілля.

(Це якраз хороший приклад популярної нещодавно концепції: відкриваючи заклад, де буде щось продаватись, створювати в першу чергу місце з атмосферою, куди людям захочеться повертатись знову і знову. До того ж такі місця збирають навколо себе певну публіку — відповідний прошарок...)

Межа між чимось професійно вартісним та профанним зараз надзвичайно розмита. Буває що на 2-годинній лекції ви дізнаєтесь більше корисного, ніж за 5 років навчання у виші. Зараз є історії, коли хтось може писати друзям записки на серветках, а потім те все зібрати і видати книгу. (Тут я скрегочучи зубами згадала про такий жахливий несмак як “50 відтінків сірого” - книга, що побила рекорди продажів, спочатку створювалась автором як фан-фік до вампірського роману “Сутінки”)

Ви ніколи не знаєте, де отримаєте щось справжнє, буде це картина, книга чи освіта.

(Тут мені хочеться зробити деяке зауваження, оскільки здається, що багато людей в усьому цьому пропускають важливу деталь: щось “профанне” справді стає чимось“справжнім” лише за умови визнання. Можливо зараз у когось в столі лежить геніальний рукопис, але поки його не опублікують і тисячі людей не будуть в ньому зацікавлені та не забажають придбати його, то немає сенсу говорити про те, наскільки він геніальний. Твір, авторську ідею має визнати суспільство. Ідея має стати бажаною. Пам'ятаю, колись подруга розповіла випадково підслухану розмову: дві трохи старші жінки розмовляли про сина свого знайомого. Син не хотів вчитися, а хотів тільки займатися музикою. І жінки вважали що це він даремно... Подруга моя задавалась питанням “ну от як визначити даремно чи не даремно?..” А я тоді подумала, що усе це покаже час — якщо хлопака стане другим Славком Вакарчуком, ніхто не буде йому дорікати, що він не просидів свої 5 років в універі...)

Повертаючись до магії Pop-up Store та концепції атмосферного місця:

Закон синергії дозволяє людині в такому закладі не просто, скажімо, купити спідницю, а випити каву, порозглядати дизайнерський інтер'єр, з кимось тематично поспілкуватись і придбати вже не просто спідницю, а контекст, у якому її було продано.

Тут і я згадала як давним-давно, ще за часів моєї роботи у арт-галереї, до нас привіз виставку один художник. Його роботи не здавалися мені дуже привабливими і були якимось недостатньо виразними. Виглядали вони як приклеєні до полотна у похмурих кольорах випадкові камінці і гілочки. А потім цей художник розповів, що ці артефакти він знайшов на маленькому острові, де раніше містився монастир, а потім монастир зруйнували та покинули і живе там тепер лише доглядач маяка... Я пам'ятаю як буквально зловила себе на тому, що моє ставлення до робіт одразу змінилося. Я почала дивитись на них як на свідоцтво минулих подій та культурних цінностей! Ось так сильно контекст впливає на сприйняття...

Найсильніша емоція - це пошук самоідентичності: щоб змінити почуття меншовартості на почуття гідності.

Відношення до українського дизайну в Україні є занадто особливим: воно завжди надто хороше чи надто погане, але ніколи не ідентичне відношенню просто до дизайну. Це як ставлення до хворої дитини: одні батьки будуть казати “Ой, заберіть її від наших дітей”, інші навпаки “Давайте посадимо її в самому центрі і віддамо їй усі цукерки”. Але таке ставлення є дуже неправильним, воно прирікає український дизайн. Не треба далі “ставитися з розумінням” до цієї “дитинки”, інакше вона ніколи не одужає.

В Києві у ТЦ “Гулівер” було відкрито лише на 1 місяць Pop-up Store “Top10”, що був колаборацією українського дизайну одягу (http://top10-store.com) та предметів інтер'єру (http://salon.com.ua). Для цього одного місяця було обрано 10 основних дизайнерів. Серед них: Anna KAnna October, Антон Белінський, Ірина Білан, Павло Вєтров... На місяць припало 5 субот і щосуботи влаштовували презентацію одного з дизайнерів. Найпотужніший антураж та контекст було створено довкола дизайнера Anna KНа презентації глядачам розповіли про те, що її сукня входить у виставку сотні сучасних дизайнерів світу в Нью-Йоркському музеї Fashion Institute of Technology. Усвідомлення потенційним покупцем, що ось ця сукня за 12000 гривень висить тут і от вона же ж в Нью-Йорку у музеї, дуже стимулює продажі :) І при цьому решта 9 дизайнерів та їх вироби сприймаються теж в ракурсі цього контексту, наче ось в авангарді Anna K., а решта просто ідуть за нею і вони такі самі.

Якщо ви думаєте, що люди прибігли і за місяць от прямо усе розібрали, то ні — аж такого не було, але Top10” став ефективним майданчиком для популяризації. Продажі на сайті помітно збільшились, а кількість відвідувань сайту збільшилась вдвічі! Дуже невдалим рішенням є ідея розмістити окремо десь магазин з українським дизайном, а концепція Pop-up Store тим і хороша, що він може мандрувати по “гарячим” точкам — новим популярним ТЦ, змінювати місце, приваблюючи усе нових людей.

 

п,с.: якщо цікавлять інші мої записи з лекцій Зої - ходіть сюди - http://moj-maskarad.livejournal.com/167180.html