Перші “Fashion- діалоги”: як було і як буде!

Для мене 15-ий LFW став особливим, оскільки це був перший сезон, коли я не лише спостерігала за плодами праці інших людей, але й сама організувала один із проектів у рамках Тижня.

Мова йде про проект “Fashion- діалоги”. Ідея цього заходу виникла у мене рік назад, після однієї з лекцій також під час Тижня моди. Я помітила, що представники нашої індустрії потребують діалогу між собою. Часто спеціалісти з різних сторін однієї і тієї ж галузі мають багато запитань одне до одного, часом просто хочуть поділитися своєю позицією або досвідом... А найважливіше те, що за сім попередніх сезонів Тижня я безліч разів помічала, що усі ми, хто так чи інакше працює у сфері моди - постійно зіштовхуємось з одними і тими ж проблемами! При цьому хтось одразу знаходить вихід, хтось довго шукає і мучиться досі, хтось намагається щось мудрувати і не завжди вміло...

 

Ви могли побачити новину про “Fashion- діалоги” тут: http://lvivfashionweek.com/news/rozpochynaye-diyalnist-novyi-proekt-fashion-dialogy

Я запрошувала до участі в діалогах дизайнерів, моделей, стилістів, перукарів, візажистів, фотографів, байєрів, fashion-журналістів, fashion-блогерів, постачальників тканин, власників магазинів одягу...

Напередодні заходу список людей, що збиралися точно прийти або ймовірно прийти, складався із 37 людей. На момент події нас було, здається, 32 і половина з присутніх у моєму списку не значились :))

У мене були пов'язані між собою та геть окремі ідеї про те, як мають відбуватися ці “діалоги”, але я була морально готова до того, що намагатись виставляти одразу якісь жорсткі рамки процесу спілкування — просто немає сенсу. Хоча б тому, що я взагалі не знала хто ж прийде... Серед присутніх було декілька дизайнерів, фотографи, візажисти і мінімум один перукар :), також власники магазинів, декілька викладачів та студентів. Після переводу годинників народ трохи затримувався, тож не про всіх я встигла дізнатися хто вони і звідки, але сподіватимусь, що вони ще нас знайдуть :)

Стало очевидним, що діалог таки потрібен і то давно... Зустріч вийшла дещо сумбурною (що передбачувано): хтось був активнішим одразу, хтось втягувався у спілкування повільніше... Про що я справді шкодую, так це про те, що ми були дуже обмежені в часі і не встигли детально обговорити усе, що хотілося б. Та це не страшно, оскільки я ще обов'язково буду організовувати такі зустрічі! Я прийшла до висновку, що на майбутнє, для того щоб “Діалоги” були більш ефективними та корисними для учасників, я старатимусь наперед визначати більш-менш конкретні теми для зустрічей і запрошувати тих спеціалістів, що безпосередньо можуть одразу допомогти одне одному, налагодити контакти і запланувати якісь нові проекти, наприклад: дизайнери і власники бутиків, байєри — окремо; люди, що створюють глянцеві фотосесії, — окремо, ну і так далі... Наступна зустріч відбудеться не раніше ніж за місяць. Мушу подумати про приміщення, а воно залежить від кількості людей. Напевно, зможемо забронювати собі зал у якійсь кав'ярні, та хотілося б спокійної атмосфери і хоча б часткової уособленості, адже говоримо про якісь приватні речі: свій бізнес, заробітки, клієнтів... Якщо ви хочете стати учасником однієї з наступних зустрічей, прошу вас приєднатися до закритої групи у Фейсбуку: https://www.facebook.com/groups/938376636195243/

написати мені в приват або на пошту ([email protected]) — повідомити свої контакти, зазначити ким ви працюєте, про що хотіли б довідатись і яким досвідом можете поділитися. Це важливо для того, щоб люди, що приходять на зустріч, хоч приблизно могли уявити, про що вони можуть вести мову і не соромились говорити :)

Припускаю, що так чи інакше, ми ще будемо повертатися до цих “вічних” запитань, тому наведу тут список спільних для усіх нас проблем, який я оголошувала на перших “Діалогах”:

1. Заробіток. Ми заробляємо не просто менше, ніж хотіли б (це в усіх так — це нормально...), ми заробляємо менше, ніж ми вважаємо, що повинні були б заробляти.

Причин цьому є багато — це складна і багатошарова проблема: від очевидного зараз безгрошів'я в Україні (адже, по суті, усі ми продаємо та пропонуємо товари і послуги далеко не першої необхідності...) і до того фактору, що більшість з нас є дуже слабкими у мистецтві маркетингу.

2. Власне про маркетинг в широкому сенсі слова. Ми усі творчі люди. Ми хочемо створювати красу і часто нам дуже складно прийняти те, що ми повинні ПРОДАВАТИ! Продавати результат своєї творчості, продавати себе як спеціалістів, рекламувати і нахвалювати свій одяг чи свої послуги... Часто ми не знаємо, як це робити, а якщо й знаємо, то чомусь не робимо. Або робимо, проте не так, як потрібно.

3. Зовні нашої галузі існує міф про те, що в світі моди творчі люди мають великі заробітки і вільний графік. Хочеться взяти і зруйнувати цей жахливий міф вщент, раз і назавжди! У модній індустрії, щоб вижити, треба впахувати щодня навіть не по 8 офісних годин, а по 10, 12, а іноді й більше годин щодня! Іноді без вихідних! А людям, що мають серйозні амбіції в цій галузі, щоб досягти бажаного, часто треба узагалі відмовитись від більшості інших сфер життя, котрі має середньостатистична людина.

4. Ще одна вічна дилема: задовольняти часто специфічні смаки замовника і при цьому залишатись виконавцем, далеким від гучного “творець”, чи намагатись виховувати добрий смак у свого потенційного клієнта і ризикувати втратою реального заробітку?

5. Наступна проблема — соціального характеру. З однієї сторони це кумівство. Тобто якщо є вакансія чи просто цікава та нормально оплачувана робота, то ймовірність, що для неї будуть шукати найпрофесійнішого спеціаліста, значно менша, ніж те, що її віддадуть чиємусь братові-кумові-сватові. І, по суті, це вина кожного з нас, адже ми часто в роботі замикаємося на колі одних і тих самих людей... З іншої сторони — ми майже не підтримуємо одне одного. У робітників української модної галузі БРАКУЄ СОЛІДАРНОСТІ! Ми пліткуємо один про одного. Ми часто не маємо адекватного зворотнього зв'язку ані один з одним, ані зі своїми клієнтами. Як часто дизайнери наважуються сказати своїм “колегам по цеху” правду про їх невдачі та помилки — очевидні усім, крім самого “творця”?!!

6. Нарешті, проблеми самої індустрії. Починаючи від історичних причин — про відсутність модних традицій в Україні (на котрих, як на міцному фундаменті, тримається мода Франції чи Італії) і закінчуючи відсутністю повноцінної діючої інфраструктури (якісна освіта — якісний дизайн — адекватні глянцеві видання — популярні у споживача магазини і т. д. ) Чи треба тут на додачу знову згадувати про наш теперішній курс валют і те, що в клієнтів грошей стало менше, а усі тканини, фурнітура та інший розхідний матеріал купується нами в перерахунку на валюту?

І список можна продовжувати...

Мені хочеться згадати тут про закон синергії. “Закон синергії, стосовно соціальних організацій, проявляється у прирості енергії, що перевищує суму індивідуальних зусиль членів організації". Розвиток моди у Львові відбувається, але досить повільно. Оскільки кожен з нас працює самостійно і переважно не ділиться ані своїми знахідками, ані своїми труднощами із іншими людьми. В дискусії, разом, ми зможемо знайти відповіді та оптимальні рішення для багатьох складних ситуацій, що виникають у нашій роботі.

Можливо мої ідеї занадто далекоглядні, але я вважаю, що поки кожний з нас дбає лише за свої персональні інтереси, ми не зрушимо з місця. Ми повинні об'єднати свої зусилля і популяризувати українську моду в цілому: як в самій Україні, так і за її межами.

Після цієї моєї епічної промови, дизайнер з Одеси — Олена Годіс запропонувала ідею створити єдину інформаційну платформу в інтернеті, де були б представлені абсолютно усі українські дизайнери. І вона вже почала втілювати цю ідею в життя — наразі доєднуйтесь до сторінки у Фейсбук: https://www.facebook.com/along.ufa?fref=nf

Дуже часто на “Діалогах” спливало питання недостатньо якісної освіти. Проблема в тому, що у наших вузах, де вчать дизайнерів, часто їх не вчать ані актуальному сучасному дизайну, ані вмінню успішно популяризувати свій продукт. Соломія Козак, що вчилась у львівській Академії мистецтв, а тепер навчається у Лондоні, розповіла про власний досвід. Говорили про те, що молоді дизайнери є дуже амбітними і часто хочуть одразу стати наступним Gaultier чи McQueen, а реальність така, що навіть у Європі перед створенням власного бренду після закінчення вузу треба ще 5 років БЕЗКОШТОВНО працювати-стажуватися в інших брендах, щоб отримати необхідний досвід.

Дизайнер Тетяна Каліта розповідала про те, що спілкування із клієнтами — це більше психологія, ніж продаж.

Дмитро Ружак — власник інтернет-магазину Like Bylook, розповів про бажання розширити список дизайнерів, з котрими вони співпрацюють.

Я, нажалівшись на нелегку долю практикуючого фото-стиліста, отримала однозначну пораду — підняти вартість власних послуг. І я збираюсь цією порадою скористатися :) Якщо вірити Олексію Довганичу, це дозволить мені відокремити реальних клієнтів від людей, котрим немає чого робити...

Обговорювали особливості продажу товарів класу люкс.

Візажист Юлія Бенцак поділилась думкою про те, що готуючи показ на подіумі чи глянцевий фотосет, усі учасники процесу мають працювати разом, на один образ, в іншому випадку є ситуації, коли в результаті по подіуму крокує одна єдина зачіска, за якою вже й одягу не видно, або одні єдині “очі смокі-айз”, існуючі в якомусь паралельному всесвіті окремо від моделі... :))

От якось так… А потім треба було дуже швидко пересовувати крісла перед початком лекції Джанні Фонтана, адже ми на “Діалогах” сиділи колом, як анонімні фешнголіки :)) І хтось втік швидше, тож не потрапив на наше спільне фото...

Народ, дякую ще раз усім хто був. Вибачайте, якщо організація була недостатньо продуманою (а воно так і було... :) І доєднуйтесь до нас тут: https://www.facebook.com/groups/938376636195243/